відкрите заняття " Іван Франко. Збірки"

І. Вступне слово викладача

Великий син українського народу,один з найвидатніших представників його культури. Іван Якович Франко заслужено здобув світову славу. Без перебільшення можна сказати,що європейська література другої половини ХІХ століття початку ХХ століття не знала письменника,який би так само,як і Франко,поєднував в собі поета,прозаїка,драматурга,філософа, історика,перекладача з багатьох мов,збирача і дослідника фольклору.

2. Оголошення теми, мети, завдань

Доброго дня. Сьогодні у нас незвичайне заняття— урок-відкриття. Ми починаємо вивчати життєвий і творчий шлях визначного діяча нашої культури Івана Яковича Франка, спробуємо сьогодні відкрити для себе нові, раніше невідомі нам грані життя і творчості цієї людини.

Мета нашого заняття - доповнити й поглибити знання студентів про І. Франка, відкрити нові грані життя і творчості Великого Каменяра, зупинитись на основних напрямках його діяльності; розвивати вміння застосовувати свої знання; виховувати в учнів патріотичні почуття, любов і пошану до видатних діячів української культури.

IIІ. Актуалізація опорних знань студентів

Слово викладача

Що ми знаємо про Івана Франка? Те, що його називають "українським каменярем"; те, що він написав "Захара Беркута" та "Борислав сміється", а його "Вічного революціонера" вже багато років цитують відомі люди у всьому світі. Але цих фактів недостатньо, щоб розкрити постать відомого митця. Отож, сьогодні я хочу з вами поринути в минуле, а саме, перегорнути сторінки життя цієї видатної особистості.

1. Літературна спадщина. Перш за все, Франко був надзвичайно працьовитим. Адже протягом сорока років його творчого життя він кожних два дні створював якийсь новий літературний шедевр. З-під пера Івана Яковича виходили вірші, повісті, романи, новели, різноманітні монографії. Уявіть собі, що кожного року друкувалося 5-6 його книжок.
2. Колекція книг. Коли письменник навчався в гімназії, одним із його захоплень була книга. Саме тому митець зібрав досить велику бібліотеку, котра містила близько 500 примірників. Причому колекція налічувала книги українською, польською, німецькою та іншими мовами. Деякі твори із власної домашньої бібліотеки Франко переклав українською, писав він також і німецькою та польською мовами.
3. Дитячі захоплення. Не дивлячись на серйозність літератора, усе дитинство маленький Іванко ганяв на велосипеді. Це заняття було йому дуже до вподоби. Малому шукачу пригод завжди подобалося вирушати у далеку мандрівку, особливо його манив ліс, де він збирав різноманітні гриби ат ягоди.
4. Хобі.Не обтяжуватиму вас сумними сторінками із біографії Івана Франка, краще розповім про його цікаве хобі. Адже митець був захоплений індійською культурою. Він вивчав філософські твори, навіть намагався читати літературу на санскриті.
5. Франко-поліглот.Іван Якович знав аж 14 мов, причому перекладав твори 48-ми мовами. Цей феномен запам’ятовування іноземних слів, мабуть, пояснюється тим фактом, що письменник був спраглий до мов і багато практикувався.
6. Книга Буття
7. Не можна оминути і той факт, що митець переклав біблійну "Книгу Буття". На даний час його переклад став найбільш наближеним до оригіналу, перекладеним українською мовою.
8. Львів

Містом Івана Франка називають Львів, бо саме у Леополісі письменник прожив близько сорока років. Одним із найвідоміших університетів України є саме Львівський Університет, який носять ім’я літератора.

9.  Франко та Грушевський

Письменник Іван Франко та політик Михайло Грушевський були сусідами. Адже укінці XX століття вони жили досить близько один від одного. Причому район, в якому мешкали двоє визначних людей, вважали елітним, його у Львові називали "Софіївка".

10.  Літературні псевдоніми

Серед псевдонімів та криптонімів письменника - Мирон, Мирон Сторож, Мирон Ковалишин і навіть            Джеджалик.

 Життя письменника було непростим, проте яскравим і насиченим.

Отож, перегортаємо першу сторінку

ІV. Вивчення нового матеріалу

Викладач

Наше перше відкриття має назву «Іван Франко. Екскурс в життя»

Мальовниче підгірське село Нагуєвичі на Дрогобиччині. В сім'ї сільського коваля Якова Франка 27 серпня 1856 року народився син Іван, якому судилося стати гордістю України. У цьому велика заслуга його перших вихователів і наставників — батьків.

Тямлю, як нині: малим ще хлопчиною
В мамині пісні заслухувавсь я;
Пісні ті стали красою єдиною
Бідного мого, тяжкого життя...
Мамо, голубко! Зарання в могилі
Праця й недуга зложили тебе,
Пісня ж твоя в невмираючій силі
В мойому серці ясніє, живе.
( перегляд документального фільму про Івана Франка)

Відкриття № 2. «Іван Франко. Освіта. Громадська діяльність»

Осінь 1875 року. Іван Франко у Львові — тодішньому центрі літературного і культурного життя Західної України. Він мріє поглибити й розширити свої знання в університеті. Та життя готувало йому багато розчарувань і випробувань. Поряд із навчанням Франко розгортає активну літературну і громадську діяльність, стає одним з організаторів студентського журналу «Друг».

«На Галицькій Русі не було чоловіка, що мав би такий вплив на сучасну молодь, який мав свого часу Іван Франко. У нього була гарна бібліотека, з якої користалась молодь його кружка, в бібліотеці тій знаходили ми те, чого деінде в Галичині не можна було знайти: «Вестник Европы», «Отечественные записки», твори Щедріна, Бєлінського, Добролюбова, Золя, Флобера, Спенсера, Лассаля, а з українсь¬ких — Драгоманова, Мирного»,— писав Є. Олесницький.

У липні 1877 року І. Франка було заарештовано. У тюрмі він пробув 9 місяців.

«У в'язниці,— згадував Франко,— не знаю чому — ставились до мене з особливою суворістю. Запхано мене до найгіршої камери, до злодіїв, убійників та інших звичайних злочинців... Протягом дев'яти місяців, проведених у тюрмі, сидів я переважно у великій камері, де перебувало 18—28 злочинців, де зимою ніколи вікно не зачинялось і де я, слабий на груди, з бідою добивався привілею спати під вікном... прокидався майже завжди з повним снігу волоссям на голові».

Ще три рази поліція заарештовувала І. Франка. Але він був несхитний.

Вищу освіту І. Франко здобув. Але не у Львівському університеті, а в Чернівецькому і Віденському. Успішно захистив докторську дисертацію, мріяв про кафедру в університеті. Та шлях до викладання був закритий. Австрійський уряд не міг допустити, щоб небезпечний соціаліст пропагував свої ідеї в стінах навчального закладу. У 1907 році Франкові запропонували очолити кафедру слов'янських літератур Софійського університету. Однак вірний син свого народу, не мислячи життя без батьківщини, відмовився від цієї цікавої пропозиції.

«Мене так використовують, що вже і жити не хочеться. Я змушений вести коректуру чужих праць, справляти переклади на німе¬цьку мови таких перекладачів, що й до белетристики не годяться, не то до научних діл. Я мушу слухатися, бо моє існування загрожене. З тої праці я осліп і оглух»,— зізнається І. Франко своєму това¬ришеві А. Чайковському. Часто доводилося великому поетові через матеріальні нестатки виконувати нелюбу роботу. Надзвичайне перенапруження фізичних сил призвело до того, що він тяжко захворів — на якийсь час втратив зір, здала нервова система. Але й у такі важкі часи його не покидала надія на краще майбутнє.

25-річний та 40-річний ювілей літературної діяльності

Ще за життя до І. Франка прийшло визнання. Святкування 25-річного та 40-річного ювілеїв літературної діяльності Каменяра свідчили про велику популярність його серед народу. У 80—90-ті роки Іван Франко був для молоді тим, ким Тарас Шевченко у 50-ті роки.

Широко відзначався 40-літній ювілей літературної і громадсько-політичної діяльності Великого Каменяра у Чернівцях. Було створено ювілейний комітет, який запросив І. Франка прибути на Буковину. У день приїзду сотні людей зібралися на привокзальному майдані. Ювіляра до сліз зворушила тепла зустріч. Чернівчани піднесли улюбленому письменнику хліб-сіль і букет чудових троянд. Після привітальних промов процесія рушила до міста.

«Чернівці ніколи не бачили такої грандіозної демонстрації: це був своєрідний тріумфальний похід великого революціонера»,— згадував студент І. Василашко. Коли у великому залі Народного дому Франко читав поему «Мойсей», присутні не могли стримати свого захоплення. Лунали вигуки: «Слава українському Мойсеєві!», «Слава Великому Каменяреві!».

Окремою сторінкою життя Франка була поезія. Його «Баляди і розкази», «З вершин і низин», «Мій ізмарагд», «Зів’яле листя», «Із днів журби», «Із літ моєї молодості», «Давнє і нове» - за життя поета вийшло дев’ять поетичних збірок – є окрасою української поезії і належать до найвищих досягнень її у ІІ половині ХІХ ст.. а скільки його поетичних творів покладено на музику!

Наприкінці життя Франко був уже загальновизнаним корифеєм науково-літературного життя Західної України. На смертному ложі, знеможений і приречений, він скаже:

«Скрізь і завжди у мене була провідна думка — служити інтересам мого народу і загальнолюдським поступовим ідеям. Тим двом провідним я, здається, не споневірився досі і не споневірюся, доки мого життя».

Весняного травневого дня 1916 року великого Каменяра не стало.

Відкриття № 3. «Іван Франко.. Активна літературна діяльність»

Поетична спадщина Івана Франка досить різноманітна і за своїми темами, і за формами. Поезія була для нього вираженням громадсько-політичних ідеалів, зброєю боротьби проти експлуататорів, щоденником, який відображав роздуми поета про долю рідного народу. Збірка «З вершин і низин» (перше збірку видано 1887 року, 1893 року ) - це не звичайний збірник поезій, це поетичний архів, нагромаджений за 20 років творчості Франка-поета. Уже сам обсяг друкованого видання 1893 року- майже 500 сторінок- показує, що тут під одним дахом обєднано матеріали, котрих могло б  вистачити на 4 чи 5 «звичайних» поетичних книжок.

Давайте послухаємо деякі поезії.

(читають «Гімн»)

ГІМН

    

    Замість про­ло­га

    Вічний ре­во­люцй­онер -

    Дух, що тіло рве до бою,

    Рве за пос­туп, щас­тя й во­лю, -

    Він жи­ве, він ще не вмер.

    Ні попівськiї тор­ту­ри,

    Ні тю­ремні царські му­ри,

    Ані війська мушт­ро­вані,

    Ні гар­ма­ти лаш­то­вані,

    Ні шпіонське ре­мес­ло

    В гріб йо­го ще не зве­ло.

    Він не вмер, він ще жи­ве!

    Хоч від ти­сяч літ ро­див­ся,

    Та аж вчо­ра роз­по­вив­ся

    І о власній силі йде.

    І прос­тується, міцніє,

    І спішить ту­ди, де дніє;

    Словом сильним, мов тру­бою,

    Міліони зве з со­бою, -

    Міліони ра­до йдуть,

    Бо се го­лос ду­ха чуть.

    Голос ду­ха чу­ти скрізь:

    По кур­них ха­тах му­жицьких,

    По верс­та­тах ремісницьких,

    По місцях не­долі й сліз.

    І де тільки він роз­дасться,

    Щезнуть сльози, сум не­щас­тя,

    Сила ро­диться й зав­зят­тя

    Не ри­дать, а до­бу­ва­ти,

    Хоч си­нам, як не собі,

    Кращу до­лю в бо­ротьбі.

    Вічний ре­во­люцй­онер -

    Дух, на­ука, дум­ка, во­ля -

    Не ус­ту­пить пітьмі по­ля,

    Не дасть спу­та­тись те­пер.

    Розвалилась зла руїна,

    Покотилася ла­ви­на,

    І де в світі тая си­ла,

    Щоб в бігу її спи­ни­ла,

    Щоб зга­си­ла, мов огень,

    Розвидняющийся день?

    [1880]

    Веснянки

Викладач

1.      До якого роду відноситься поезія «Гімн» ? (громадянська лірика. )

2.      Який жанр ? ( ліричний вірш)

3.      Який провідний мотив? (боротьба народу за своє майбутнє, непохитна віра в перемогу).

4.      Що автор змальовує? ( образ «вічного революціонера» як утілення могутності, нездоланності народу, його одвічних прагнень до свободи та справедливості. Конкретизуючи цей образ, поет акцентує увагу не на закли­ках до руйнувань, а на великій перетворюючій силі «науки, думки, волі».)

Але не тільки заклики до боротьби звучали в цій збірці. А й ніжні нотки «Сікстинської мадонни» (Сікстинська Мадонна – картина славного італійського художника Рафаеля, намальована в 1512 – 1514 рр. для церкви св. Сикста у П’яченці.)

Сікстинська Мадонна

Іван Франко

Хто смів сказать, що не богиня ти?

Де той безбожник, що без серця дрожі

В твоє лице небесне глянуть може,

Неткнутий блиском твої красоти?

Так, ти богиня! Мати, райська роже,

О глянь на мене з свої висоти!

Бач, я, що в небесах не міг найти

Богів, перед тобою клонюсь тоже.

О бозі, духах мож ся сумнівати

І небо й пекло казкою вважати,

Та ти й краса твоя – не казка, ні!

І час прийде, коли весь світ покине

Богів і духів, лиш тебе, богине,

Чтить буде вічно – тут, на полотні.

1881

Викладач

Теорія літератури

Сонет (від італійського sonetto — звучати) — ліричний вірш, який складається з 14 рядків: два чотиривірші з перехресним римуванням і два тривірші .

 Образ Мадонни завжди захоплювали і надихали художників. У всі часи оспівувалася краса жінки. Пречиста – ось еталон жіночності, зосередження добродійників, зразок для наслідування. Її чарівлива подоба – вершина досконалості і гармонії… Картина Рафаеля «Сікстинська мадонна» -  взірець мистецтва Відродження. Не залишився осторонь, як ви бачите , і Іван Франко

Питання:

1.      Що, на ваш погляд, спільне і що відмінне в зображенні мадонни, її трактовці у Рафаеля і Франка?

(Поєднується земне й небесне начала, уславлюється жінка-матір.)

2.      Із чим у поета асоціюється образ мадонни?

(«Богиня», «краса», «райська рожа», «мати», «небеса».)

3.      Що втілює (символізує) образ мадонни у творі І. Франка? (Жінка-мадонна втілює красу мистецтва, творче натхнення, загалом Музу.)

Викладач: Ще одна поезія із цієї збірки варта уваги

(виступ студентки

Моя любов

Вона так гарна, сяє так

Святою, чистою красою,

І на лиці яріє знак

Любові, щирості, спокою.

Вона так гарна, а проте

Так нещаслива, стільки лиха

Знесла, що квилить лихо те

В її кождіській пісні стиха.

Її пізнавши, чи ж я міг

Не полюбить її сердечно,

Не відректися власних втіх,

Щоб їй віддатись доконечно?

А полюбивши, чи ж би міг

Я божую її подобу

Згубити з серця, мимо всіх

Терпінь і горя аж до гробу?

І чи ж перечить ся любов

Тій другій а святій любові

До всіх, що ллють свій піт і кров,

До всіх, котрих гнетуть окови?

Ні, хто не любить всіх братів,

Як сонце боже, всіх зарівно,

Той щиро полюбить не вмів

Тебе, коханая Вкраїно!

27 червня 1880)

Викладач: Які мотиви тут звучать, що вас приваблює?

Викладач

Поезію Івана Франка не можна уявити без ліричних віршів

Про особисте життя людей, а особливо видатних, треба говорити дуже делікатно і обережно. Бо це той бік життя людини, який часто не залежить від неї. Чи винен Франко, що втратив своє кохання? Чи хотів злого, коли вирішив поєднати своє життя з Ольгою Хоружинською вже не з любові, а з глибокої поваги до неї?

Отже, відкриття № 3. Про жінок Івана Франка, про його особисте життя – далі.

(виступ студентки.

Викладач

Тричі мені являлася любов.
Одна несміла, як лілея біла,
З зітхання й мрій уткана, із обснов
Сріблястих, мов метелик, підлетіла.
Купав її в рожевих блисках май,
На пурпуровій хмарі вранці сіла
І бачила довкола рай і рай!
Вона була невинна, як дитина,
Пахуча, як розцвілий свіжо гай.

Це була найбільша і взаємна любов у Івановому та Ольжиному житті.

Ольга Рошкевич була донькою священика. То був 1874 рік. Рука писала, а душа рвалася до коханої... Вони чекали весілля. А грянув грім! Перешкодою до щастя став арешт Франка та його захоплення соціалізмом. Цей арешт Франка змінив у їхньому житті багато чого: обшуки в Рошкевичів, допити батька, сльози Ольги. Вона починає боятися за своє щастя. І летить до Франка прохання: може Іван, її Іван, трошки зміниться, може, на час, бодай, закине ту свою роботу, щоб лише побратись, а тоді...

Він не може дочекатися, коли відкриються тюремні ворота... Нічого не сталось... Просто на хвилинку розлучили...

Франко знаходить найрізноманітніші способи, щоб листуватися з Ольгою. То він передає через друга книжку, в якій наколоті букви. Ольга ховається від батьків і ночами виписує букви і складає слова від коханого. А то друзі привозять чистий аркуш паперу, який потрібно було потерти цибулиною, щоб проявився текст. Але нічого кращого не сталося

(виступ студентки)

Ст 1

Лист до Ольги Рошкевич

Так, я знаю, Ви заборонили мені писати Вам, і все ж – вибачте мені – я не можу утриматись від спокуси потурбувати Вас ще одним, може, останнім листом. Я мав рацію, коли сказав Вам перед від’їздом, що боюся Львова. Так, я зазнав тут немало злигоднів, пережив не одне розчарування, але наиболісніше, чого я зазнав, є гнітюча, смертельна певність… Однак навіщо зайві слова, коли я знаю, що мої страждання й переживання не викличуть у Вас ніякого співчуття! Зоставайтеся здорові – це єдине, що можу сказати Вам на прощання, й дякую за ті хвилини, найкращі хвилини в моєму житті, які я провів поруч з Вами!

Ольга Рошкевич теж кохала Франка. До кінця свого життя вона шкодувала за коханим Іваном, не любила свого чоловіка і вважала себе нещасливою. Час був безжалісним до неї. Колись великі мудрі очі вицвіли, втратили блиск і відвагу. Зажурена, без усмішки, вона ніби боялася людей і не чекала від них нічого доброго. Всі, без винятку, хто її пам’ятав, стверджували, що жінка була такою, ніби весь світ їй немилий. Старі люди у селі казали, що передчувають її скору смерть.

Ольга померла 30 травня 1935 року. Поховали її на тихому сільському цвинтарі. Навколо відцвітали яблуні, зав’язувалися вишні і безперестанку співали птахи. Коли опускали тіло в могилу, зачепили молоду вишню, і висохлі пелюстки посипалися на труну і свіжу землю.

Її останнім проханням було, щоб листи від поета поклали їй у труну, під голову — як найдорожчий скарб її життя...

(виступ студентки )

Ст 2

ТРИ НОВІ ЗАХОПЛЕННЯ ПОЕТА

Після розриву з Ольгою Рошкевич у долі Франка майже одночасно з’явилися письменниця Уляна Кравченко, молода вчителька Климентія Попович та представниця відомого роду Білинських Ольга. Однак коли Уляна Кравченко зранку давала згоду йти заміж, то вже ввечері забирала свої слова назад. Пояснювала, що замилування творчістю — це одне, а коли уявила, що Франко буде цілий день перед очима, то не захотіла. Потім, уже вийшовши заміж за польського шовініста, не раз говорила, що тому заміж за Франка не пішла, аби зберегти його для української культури. Мовляв, її нинішній чоловік тоді погрожував: якщо вона вибере Франка, то він його вб’є. Цікаво, що серйозно збиралася за Франка заміж Ольга Білинська і навіть плаття собі пошила. Але повторилася історія, як з Ольгою Рожкевич: Франко уявив її нужденну, з малими діточками на роздоріжжі, коли він буде відбувати ув’язнення — і зник з її горизонту.

Викладач : «Велике враження справило на мене знайомство з однією полькою - Юзефою Дзвонковською...», – напише Франко у листі другу.

Ст 3

Незабаром до І.Франка приходить друге кохання, таємне, недоступне, мов «святиня», а з ним і літо. У своєму листі до А.Кримського письменник згадував: «Велике враження зробила на мене знайомість з одною полькою – Юзефою Дзвонковською. Я хотів навіть одружитися з нею, та вона, чуючи в собі початки сухот, відправила мене і через кілька років померла, як народна вчителька …».

Юзефа Дзвонковська була дочкою емігрантів, учасників невдалого повстання 1863 року, які після років блукань по Європі врешті отримали дозвіл осісти в Галичині (у Станіславі). У неї були закохані всі члени гуртка, до якого входив Франко, але дівчина нікому не відповідала взаємністю. На Івана вона справила сильне враження, і він палко її покохав. Вони писали одне одному листи. Франко вирішив, що після Ольги Рожкевич Юзефа саме та жінка, яка може бути його дружиною. Якось, в одному з листів, Іван звернувся і до Юзиної матері, Антоніни Дзвонковської, просячи руки її дочки, але Юзефа відмовила Франкові, що сильно вразило письменника. Він подумав, що саме аристократичне походження заважає дівчині поріднитися з ним. Франко страждав

Викладач :

 «Явилась третя - женщина чи звір...»

Явилась третя — женщина чи звір?
Глядиш на неї — і очам приємно,
Впивається її красою зір.
То разом страх бере, душа холоне
І сила розпливається в простір.
За саме серце вхопила мене,
Мов сфінкс, у душу кігтями вп'ялилась
І смокче кров, і геть спокій жене.
Минали дні, я думав: наситилась,
Ослабне, щезне… Та дарма! Дарма!

Ст 4

Так хто ж була ця третя жінка? її ім'я — Целіна Зиґмунтовська. Вона працювала на пошті, потім вийшла заміж за поліцейського комісара, мала з ним двоє дітей і швидко овдовіла. Син Едісь загинув на фронті.

Прекрасну дівчину з голівкою грецької богині він уперше побачив і закохався в неї з першого погляду за прозаїчних обставин — вона сиділа за касовим віконцем, бо служила на пошті у Львові. Щоб бачити її знов і знов, поет неодноразово писав сам до себе листи і сам їх відбирав. 

Але гордовита красуня не могла покохати ”русина” з рудим волоссям у вишиваній сорочці і простими манерами. Байдужість Целіни до Франка була вражаюча: вона навіть не читала і не мала наміру читати «Зів'яле листя». Коли потім Целіну Зиґмунтовську запитували, чому вона не відповіла взаємністю Франку, вона відверто, спокійно, не придумуючи різних причин, відповіла, що він їй просто не подобався, був рудий, а їй подобались брюнети.

За що, красавице, я так тебе люблю,
Що серце треплеться в грудях несамовито,
Коли проходиш ти повз мене гордовито?
За що я тужу так, і мучусь, і терплю?

Ст 5

Протягом тривалого часу Франко ніяк не міг знайти собі наречену в Галичині, хоча й мав уже тридцять років. У 1885 році він їде до Києва і зустрічає там свою майбутню дружину – Ольгу Хоружинську.

Про їхній шлюб говорили, що це сокровенна мрія українського народу, розділеного кордоном, про возз’єднання Заходу і Сходу України. (Цікаво, що під час весілля наречений на викрик “Гірко” не знав що робити, адже в Галичині тоді ще такої традиції не було). Але Іван Франко у листі своєму другові Агатангелу Кримському зізнався: ”З теперішньою моєю жінкою я одружився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою (себто наддніпрянкою), і то більш освіченою курсисткою... Но то дарма. Судженої і конем не об’їдеш”.

Ольга Хоружинська була майже самотня. Спілкувалася лише з тими, з ким товаришував її чоловік. Вона робила все, що могла. Постійно намагалася перемогти жахливу бідність, в яку потрапила.Згодом все це вплинуло на її психіку, у жінки почалися постійні нервові розлади. Хвороба активно прогресувала. Потім одне, інше…Останньою краплею стала загибель улюбленого сина Андрія, коли камінь, кинутий у Франка, потрапив хлопцеві у висок.

В останні дні життя, тобто травень 1916, не писав Франко майже нічого, бо права рука була паралізована, ліва теж відмовлялася працювати. Іван Якович ходив по своїй бібліотеці, багато читав, думав і пригадував, деякі незакінчені вірші казав при своїх очах спалити, деякі відкладав і придумував як докінчити..

Викладач: Франко знесилився, відчув неймовірну втому і пекучий біль, з якого й постали оті "ридання голосні" - пісні. Так з’явилася збірка «Зівяле листя» (написана протягом 1886–1896 років і видана у 1896 році)

(виступ студентки з поезією

«Ой ти, дівчино, з горіха зерня…»

Іван Франко

Ой ти, дівчино, з горіха зерня,

Чом твоє серденько – колюче терня?

Чом твої устонька – тиха молитва,

А твоє слово остре, як бритва?

Чом твої очі сяють тим чаром,

Що то запалює серце пожаром?

Ох, тії очі темніші ночі,

Хто в них задивиться, й сонця не хоче!

І чом твій усміх – для мене скрута,

Серце бентежить, як буря люта?

Ой ти, дівчино, ясная зоре!

Ти мої радощі, ти моє горе!

Тебе видаючи, любити мушу,

Тебе кохаючи, загублю душу.

Вірші були для нього ліками, бо ж відомо, що озвучений біль послаблюється. Фатальне кохання, яке опалило серце поета в соро-карічному віці, не принесло нічого, крім страждання і мук. Душа просила спочинку.

Любов Франка до жінки - велика, всеохопна, правдива. Він мав талант донести до людей свої почуття і створив неповторну пісню великої любові, яка лунатиме вічно.

Викладач :

Іван Франко – Чого являєшся мені

Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?

Чого являєшся мені
Усні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні –
Пісні.
В житті мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці – минаєш,
Вклонюся – навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як літа вже за літами
Свій біль, свій жаль, свої пісні
У серці здавлюю на дні.

О, ні!
Являйся, зіронько, мені
Хоч в сні!
В житті мені весь вік тужити –
Не жити.
Так най те серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в’яне, засиха,-
Хоч в сні на вид твій оживає,
Хоч в жалощах живіше грає.
По-людськи вільно віддиха,
І того дива золотого
Зазнає, щастя молодого,
Бажаного, страшного того
Гріха!

І все-таки дослідники доходять до висновку, що збірка присвячена саме Ользі Рошкевич

Відкриття №4 «Франко - перекладач»

Викладач

Каменяр відомий не тільки поезіями , а й своїми перекладами.

Перекладав Франко з класичних старогрецької та римської літератур, староіндійської, староперської, староарабської, західноєвропейських поетів — староісландських, німецьких, французьких, англійських, італійських, мадярських, шведських, фінських та ін. Також з народної поезії не тільки європейських, а й азійських та африканських народів; перекладав також з усіх слов'янських літератур

Його ж перу належать переклади з Гоголя, Салтикова-Щедріна, Некрасова, Лермонтова, Пушкіна; ряд ста¬тей, присвячений Толстому, Горькому, Тургенєву та іншим.

ВІДКРИТТЯ № 5 «Вшанування пам’яті Каменяра»

Ім’я Франка носять:
- Львівський університет
- Дрогобицький і Житомирський педагогічні інститути
- Львівський оперний театр
- Київський драматичний театр
- бібліотеки, вулиці багатьох міст

Відкриття № 6 «Сучасний Франко»

(звучить пісня  «Човен»)

V. Підведення підсумків заняття.

Викладач

Наш урок-відкриття наближається до логічного завершення. До тієї інформації, що мали ви про Франка з попередніх класів, додалася величезна кількість відкриттів сьогоднішньої нашої зустрічі. Пропоную дати відповіді на запитання.

1. Назвіть дату народження І. Франка. (27 серпня 1856 року)

2. З якими містами пов’язане життя Франка? ( м. Львові, Відень, Дрогобичі тощо)

3. В якому селі і якого повіту народився І. Я. Франко? (с. Нагуєвичі Дрогобицького повіту на Галичині)

4. Як називають Франка в українській літературі? (Каменяр)

5. Які збірки Каменяра вам відомі? («З вершин і низин»,  «Зів’яле листя»…)

6. Як у збірці «Зів’яле листя» образно називаються три цикли віршів? («Жмутки»)

7. Назвіть імена жінок, які відіграли величезну роль у житті і творчості Каменяра? (Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська, Целіна Журовська, Ольга Хоружинська)

8. Які твори для дітей І. Франка вам відомі? («Лис Микита», «Олівець», «Малий Мирон», «Грицева шкільна наука»)

9. Назвіть дату смерті Великого Каменяра? (28 травня 1916 року)

10. Ким був Франко для української культури і суспільства в цілому? (Поет, прозаїк, драматург, літературний критик, публіцист, перекладач, видавець, учений-філолог, політик, філософ)

Заключне слово викладача

У народі говорять : «Франко- це  академія в одній особі.»

Дякую за увагу. Підводимо підсумки заняття. Оцінки.